КК України з коментарями – Прикінцеві та перехідні положення


1. Прикінцеві та перехідні положення є невід’ємною складовою частиною КК України 2001 р. (далі — КК 2001 р.). У них вирішуються питання, що виникають у зв’язку з набранням чинності КК 2001 р., зокрема, втрата чин­ності іншими кримінальними законами та зворотна дія КК 2001 р.

2. Зазначені положення містять розділ І та розділ II.

Розділ І

Розділ І стосується Прикінцевих положень. Він регламентує час набрання чинності КК 2001 р. і втрату чинності Кримінальним кодексом України 1960 р. (далі — КК 1960 р.) та інших кримінальних законів, що діяли на час набрання чинності КК 2001 р.

1. Цей Кодекс набирає чинності з 1 вересня 2001 року.

Пункт 1 розділу І встановлює, що з 1 вересня 2001 р. набирає чинності КК України, прийнятий Верховною Радою України 5 квітня 2001 р. Це означає, що:

а) злочинність і караність діяння, яке було вчинене з 1 вересня 2001 р., визначається тільки КК 2001 р. (ч. 1 ст. З та ч. 2 ст. 4 КК);

б) положення КК 2001 р. поширюються і на діяння, вчинені до 1 верес­ня 2001 р., якщо ці положення мають зворотну дію в часі (ст. 5 КК).

2. З набранням чинності цим Кодексом втрачають чинність:

Кримінальний кодекс Української РСР від 28 грудня 1960 року (Відо­мості Верховної Ради УРСР, 1961 р., № 2, ст. 14) із змінами, внесеними до нього, крім Переліку майна, що не підлягає конфіскації за судовим ви­роком (Додаток до цього Кодексу);

Закон Української РСР «Про затвердження Кримінального кодексу Української РСР» (Відомості Верховної Ради УРСР, 1961 р., № 2, ст. 14);

статті 1, 2 та 5 Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 20 квітня 1990 року «Про відповідальність за дії, спрямовані проти гро­мадського порядку і безпеки громадян» (Відомості Верховної Ради УРСР, 1990 р., № 18, ст. 278);

Указ Президії Верховної Ради Української РСР від 26 грудня 1990 ро­ку «Про відповідальність за порушення порядку користування картками споживача на право придбання товарів та іншими офіційними документа­ми» (Відомості Верховної Ради УРСР, 1991 р., № 3, ст. 13);

стаття 3 Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 28 січня 1991 року «Про відповідальність за порушення вимог режиму радіаційної безпеки, заготівлю, переробку і збут радіоактивне забруднених продуктів харчування» (Відомості Верховної Ради УРСР, 1991 р., № 11, ст. 106);

Указ Президії Верховної Ради України від 21 січня 1992 року «Про відповідальність за виготовлення з метою збуту та збут підроблених ку­понів багаторазового використання» (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 18, ст. 246).

1. Пункт 2 розділу І передбачає перелік нормативно-правових актів, які повністю або частково втратили чинність у зв’язку із набранням чинності КК 2001 р.

2. З 1 вересня 2001 р. втратив чинність КК 1960 р., що був прийнятий Верховною Радою Української РСР 28 грудня 1960 р. і введений в дію За­коном Української РСР «Про затвердження Кримінального кодексу Ук­раїнської РСР» з 1 квітня 1961 р., з наступними змінами та доповненнями, що були внесені до КК 1960 р. до 1 вересня 2001 р. Не втратив чинності ли­ше Додаток до КК 1960 р., що містить «Перелік майна, що не підлягає конфіскації за судовим вироком». Цей Перелік слід вважати додатком до КК України 2001 р.

3. Втрата чинності з 1 вересня 2001 р. КК 1960 р. означає, що положен­ня цього КК не поширюються на діяння, вчинені після 31 серпня 2001 р.

Водночас положення КК 1960 р. багато в чому поширюються на діян­ня, вчинені до 1 вересня 2001 р., оскільки, за загальним правилом, зло­чинність і караність діяння визначаються законом про кримінальну відпо­відальність, який діяв на час вчинення цього діяння (ч. 2 ст. 4 КК 2001 р.). Лише в тому разі, якщо КК 2001 р. скасовує злочинність діяння, вчинено­го до 1 вересня 2001 р., або пом’якшує кримінальну відповідальність за та­ке діяння, положення цього КК поширюються на осіб, які вчинили ці діян­ня до набрання чинності КК 2001 р. (ч. 1 ст. 5).

Крім того, окремі положення КК 1960 р. можуть бути застосовані у поєднанні із відповідними положеннями КК 2001 р. до осіб, які вчинили ка­рані діяння до 1 вересня 2001 р., якщо в якійсь частині КК 2001 р. частко­во пом’якшує кримінальну відповідальність за такі діяння (ч. З ст. 5).

Оскільки нарівні з КК 1960 р. до 1 вересня 2001 р. мали чинність деякі Укази Президії Верховної Ради Української РСР та України, що встанов­лювали кримінальну відповідальність за певні діяння, то п. 2 розділу І пе­редбачає перелік таких нормативно-правових актів, які повністю або в певній частині втратили чинність з 1 вересня 2001 р.

3. Кабінету Міністрів України у тримісячний термін з дня опубліку­вання цього Кодексу підготувати та подати на розгляд Верховної Ради України перелік законодавчих актів, які мають бути визнані такими, що втратили чинність у зв’язку з набранням чинності цим Кодексом.

Пункт 3 розділу І передбачає доручення Верховної Ради України Кабіне­ту Міністрів України у тримісячний термін з дня опублікування КК 2001 р. (цей Кодекс був офіційно опублікований 8 червня 2001 р. (ОВУ. — № 21. — Ст. 92) підготувати та подати на розгляд Верховної Ради України перелік законодавчих актів, які мають бути визнані такими, що втратили чинність у зв’язку з набранням чинності КК 2001 р.

За станом на 1 вересня 2003 р. такий перелік Верховною Радою України не розглядався.

Розділ II

Розділ II передбачає положення, які регламентують звільнення осіб від покарання на підставі КК 2001 р., зворотну дію у часі окремих статей цьо­го КК, судовий порядок перегляду справ щодо осіб, які були засуджені на підставі КК 1960 р., та закриття справ щодо осіб, які вчинили злочини до набрання чинності КК 2001 р.

1. Звільнити від покарання (основного і додаткового) відповідно до ча­стини другої статті 74 цього Кодексу осіб, засуджених за Кримінальним кодексом України 1960 року за діяння, відповідальність за які не перед­бачена цим Кодексом:

а) осіб, засуджених на підставі частини третьої статті 5 Кримінально­го кодексу України 1960 року;

б) осіб, засуджених за готування до злочину за частиною першою статті 17 та відповідними статтями Особливої частини Кримінального ко­дексу України 1960 року, якщо ці злочини належать до злочинів невели­кої тяжкості;

в) осіб, засуджених за статтями 108′, 110, 134′, 125, 126, 1472, 1473, 149, 154, 1552, 1553, 1553, 1556, 159, 169, 1763, 1832, 1834, 187, 1877, 1878, 189, 189′, 193′, 199, 202, 206 (частина перша), 208′, 2082. 229», 237 Криміналь­ного кодексу України 1960 року;

г) осіб, засуджених за частиною першою статті 133, статтями 147 (ча­стина перша), 1483, 161 (частина перша), 187\ 1878, 192 (частина третя), 196′ (частина перша), 199 (частини перша і друга), 207′, 2272 (частина перша), умовою застосування яких за Кримінальним кодексом України 1960 року було попереднє накладення на цих осіб адміністративного стяг­нення;

ґ) осіб, засуджених за злочини, вчинені у віці від 14 до 16 років, пе­редбачені статтями 78′, 97, 98, 106 (частина перша) Кримінального кодек­су України 1960 року;

д) осіб, засуджених за статтею 186 Кримінального кодексу України 1960 року (за винятком засуджених за заздалегідь не обіцяне прихову­вання тяжких і особливо тяжких злочинів), а також осіб, зазначених у частині другій статті 396 цього Кодексу, засуджених за заздалегідь не обіцяне приховування за статтею 186 Кримінального кодексу України 1960 року;

е) осіб, засуджених на підставі Указу Президії Верховної Ради Ук­раїнської РСР від 26 грудня 1990 року «Про відповідальність за порушен­ня порядку користування картками споживача на право придбання то­варів та іншими офіційними документами» і Указу Президії Верховної Ра­ди України від 21 січня 1992 року «Про відповідальність за виготовлення з метою збуту та збут підроблених купонів багаторазового використан­ня»-.

1. Згідно з ч. 2 ст. 74 КК 2001 р. особи, засуджені за діяння, караність якого законом усунено, підлягають негайному звільненню від призначе­ного судом покарання. Отже, якщо особа була засуджена до 1 вересня 2001 р. за діяння, відповідальність за які КК 2001 р. не передбачена, то з моменту набрання чинності цим КК такі особи підлягають негайному звільненню від призначеного судом основного і додаткового покарання. Звільненню підлягають дві категорії осіб: 1) особи, яким було судом при­значене покарання, але вони його ще не відбувають з будь-яких причин, і 2) особи, які відбувають призначене їм судом основне або додаткове по­карання. Пункт 1 розділу II передбачає сім категорій таких осіб (підпункти «а»-«е»).

2. Підпункт «а» передбачає звільнення від покарання осіб, засуджених на підставі ч. З ст. 5 КК 1960 р. Згідно з цією статтею могли бути засуджені гро­мадяни України та особи без громадянства, що перебували в Україні, які вчинили злочини за межами України і зазнали за них покарання за кордо­ном, але були віддані суду на території України і суд України призначив їм нове покарання за злочини, вчинені за межами України. Звільнення від по­карання зазначених осіб пояснюється тим, що відповідно до ч. З ст. 2 КК 2001 р. «ніхто не може бути притягнений до кримінальної відповідальності за той самий злочин більше одного разу». Це положення дістало свою кон­кретизацію в ч. 2 ст. 7 КК 2001 р., відповідно до якої громадяни України та особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, за злочини, вчи­нені за межами України, якщо вони зазнали покарання за межами України, не можуть бути притягнені в Україні до кримінальної відповідальності.

3. Згідно з підпунктом «б» звільненню від покарання підлягають особи, засуджені за готування до злочину за ч. 1 ст. 17 та відповідними статтями (частинами статей) КК 1960 р., якщо ці злочини належать до злочинів не­великої тяжкості. Це пояснюється тим, що відповідно до ч. 2 ст. 14 КК 2001 р. «готування до злочину невеликої тяжкості не тягне за собою кримінальної відповідальності». Отже, якщо дії особи, які вона вчинила до 1 вересня 2001 р., були кваліфіковані за ч. 1 ст. 17 і статтею КК 1960 р., яка передбачала злочин, за який було визначено покарання у вигляді позбавлен­ня волі на строк не більше двох років, або інше, більш м’яке покарання (ч. 2 ст. 12 КК 2001 р., п. 18 розділу II Прикінцевих та перехідних положень КК 2001 р.), і такій особі було призначене покарання за цією статтею, то вона підлягає звільненню від цього покарання.

4. Підпункт «в» передбачає вичерпний перелік діянь, зазначених у КК 1960 р., засудження за вчинення яких до 1 вересня 2001 р. тягне за собою звільнення від покарання. Це такі діяння, як: ухилення від лікування вене­ричної хвороби (ст. 108′); примушування жінки до вчинення аборту (ст. 110); переслідування громадян за критику (ст. 134′); наклеп (ст. 125); образа (ст. 126); злочинно-недбале використання або зберігання сільського­сподарської техніки (ст. 1472); злочинно-недбале зберігання зерна та насіння олійних культур (ст. 1473); виготовлення спиртних напоїв і торгівля ними (ст. 149); спекуляція (ст. 154); одержання незаконної винагороди від грома­дян за виконання робіт, пов’язаних з обслуговуванням населення (ст. 1552); порушення правил торгівлі (ст. 1553); штучне підвищення і підтримання ви­соких цін на товари народного споживання та послуги населенню (ст. 1555); незаконна торговельна діяльність (ст. 1556); потрава посівів і пошкодження насаджень (ст. 159); посередництво в хабарництві (ет. 169); образа судді (ст. 1763); невиконання вироку суду про позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю (ст. 1832); незаконна передача за­боронених предметів особам, яких тримають у виправно-трудових устано­вах, слідчих ізоляторах, лікувально-трудових і лікувально-виховних профілакторіях (ст. 1834); недонесення про злочин (ст. 187); участь у зброй­них конфліктах інших держав (ст. 1877); порушення законодавства про об’єднання громадян (ст. 1878); образа представника влади або представни­ка громадськості, який охороняє громадський порядок (ст. 189); образа працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охо­рони громадського порядку або військовослужбовця (ст. 1891); купівля, про­даж або інша сплатна передача чи одержання посвідчення або іншого офіційного документа (ст. 193′); самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне будівництво (ст. 199); порушення правил користування радіоус­тановками на суднах (ст. 202); умисні дії, що грубо порушують громадський порядок і виражають явну неповагу до суспільства (ч. 1 ст. 206); доведення неповнолітнього до стану сп’яніння (ст. 208′); втягнення неповнолітніх у не-медичне вживання лікарських та інших засобів, що викликають одурманю­вання (ст. 2082); незаконні вироблення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збуту в невеликих розмірах (ст. 2298); образа підлеглим начальника або начальни­ком підлеглого (ст. 237).

Деякі із зазначених діянь є караними і за КК 2001 р. (наприклад, пе­реслідування громадян за критику, посередництво в хабарництві, невико­нання вироку суду про позбавлення права займати певні посади або займа­тися певною діяльністю тощо), проте ці діяння передбачені не спеціальни­ми, а загальними статтями КК. Але в законі точно визначений перелік ста­тей КК 1960 р., за якими були кваліфіковані дії засуджених осіб за цим Ко­дексом, і саме ці особи підлягають звільненню від покарання.

Водночас, слід мати на увазі, що згідно з ч. 1 ст. 5 КК 2001 р. такому звільненню підлягають і особи, які вчинили дії, щодо яких КК 2001 р. ска­сував їх злочинність, незалежно від того, чи зазначені ці дії в підпункті «в» п. 1 розділу II.


Страницы - Разъяснения по теме: КК України з коментарями – Прикінцеві та перехідні положення

Страницы: 1 2 3

Задать вопрос

You must be logged in to post a comment.

Рекламные объявления
Наша реклама
Мы будем держать вас в курсе...
Подпишитесь на получение новостей
а также получения других обновлений сайта!
Тематические экспертизы
Рекламные ссылки
Новости законодательства
    Объекты авторского права

    Объектом авторского права является произведение науки, литературы или искусства, выраженные в какой-либо объективной форме. Произведение – это результат творческого труда автора, комплекс идей, образов, представленный и т.д. В статье 5 Закона об авторском правое указано, что может быть объектами авторского права и их общие признаки. Это могут быть устные произведения (речи, лекции, доклады, выступления, проповеди [...]

    Объекты авторского права

    Объектом авторского права является произведение науки, литературы или искусства, выраженные в какой-либо объективной форме. Произведение – это результат творческого труда автора, комплекс идей, образов, представлений и т.д. В статье 5 Закона об авторском праве указано, что может быть объектами авторского права и их общие признаки. Это могут быть устные произведения (речи, лекции, доклады, выступления, проповеди [...]